Одні люди йдуть на роботу, а ми йдемо на війну

Жодних світлин, особистої інформації, що може ідентифікувати приналежність до Центру спеціальних операцій «А» СБУ, і подробиць про реалізації чи завдання – саме така умова оприлюднення короткого уривку довгої розмови зі співробітником СБУ.

Інтерв’ю, зроблене у вересні 2019 року, так і не було оприлюднене за життя Героя України полковника СБУ Дениса Волочаєва. Зараз, у День пам’яті захисників України та після складання Військової присяги курсом, названим на його честь, ми вирішили опублікувати слова Дениса Олександровича. Вони допомагають краще зрозуміти, яким він був.

Абсолютно непублічний, стриманий та скромний. Служба була для нього щоденною роботою, яка передбачала професіоналізм, відданість справі і ефективність, без зайвих епітетів. Не любив слова "подвиги" і "героїчний". Вважав, що перемога у війні залежить від кожного, а починати треба з себе. Прагнув зробити усе можливе, щоб його діти могли жити в незалежній Україні.

"Поговоримо про все після завершення війни", – так він казав. Денис Волочаєв наближав нашу перемогу та віддав життя за Україну.

Кого більше на Сході – російських військових чи сепаратистів?

– З літа 2014-го по 2016 рік було більше штатних російських підрозділів. А зараз переважають місцеві так званi ополченці та найманці з колишніх країн СНД та Росiї.

Проти кого важче воювати?

– Немає різниці. Сєпар, найманець чи російський вiйськовий – це противник, який воює проти твоєї країни. Лише так.

Як сприймало Вас місцеве населення на сході?

– Коли ми в’їжджали в населені пункти одні – хрестили нас, інші – проклинали. Все залежало від того, де ми були. Населення не є однорідним у своїх поглядах. Тож від того, де ти знаходишся, залежить ставлення людей до України і українських військових.

Що ж стосується прихильників «русского мира», якi мешкають на окупованій території, на мою думку, їхнє ставлення до війни поступово змінюється. На початку війни вони сім'ями сиділи за столом і дивилися російське ТВ з ефемерними обіцянками і надіями. Але зараз вони починають прозрівати від того, що відбулося. Деякi з них сидять по підвалах, їдять консерви під звуки обстрілів, а когось із їхніх рідних вже нема в живих.

Як долати страх на війні?

– Сама по собі війна не страшна. Боєць просто має усвідомлювати, куди потрапляє і які перед ним стоять завдання. Страх має лише допомагати визначати ступінь ризику. Є люди, котрі не можуть опанувати свій страх, або ж навпаки – не розуміють наслідків надмірного ризику. Ці крайнощі неприпустимі у бойових умовах. Нам доводилося і відходити під обстрілами, і виносити поранених із поля бою… Під час виконання завдання має бути холодний розум. А ризик повинен бути компенсований уміннями та навичками здобутими раніше.

Ви втрачали друзів на війні?

– Так, на жаль, був присутній при похованні не одного товариша. Не скажу, що з кожною втратою стає простіше, в жодному разі. Але до цього ніби звикаєш, стає менше душевних переживань... Зрозуміє, лише той, хто знає, що таке втрата. Усвідомлюєш, що це може трапитися з кожним, хто взяв у руки зброю, щоб захистити рідну землю. У тому числі з тобою… Війна забирає більше людей, ніж дарує. Як колись писав один поет про афганську війну: "Каких друзей война мне подарила... Да тех, кого опять назад взяла".

Як Вас змінила війна?

– Ніяк. Одні люди йдуть на роботу, а ми йдемо на війну. Це моя робота.

Вічна пам’ять Герою!..